Присвячено
римо-католицькому священикові,
отцю Пасхалісу Антонію Немченку
Час квапив – як ніколи. Через це, здається, не вистачало повітря, просто фізично задихався – до виїзду залишилося всього півгодини, а дітям так ще хотілося багато сказати. Вони заслуговували на те, щоб відчути тепло його серця.
У них вбачав і своє минуле, і майбутнє. Ось так два десятки років тому він сам зростав біля храму, вбирав всім своїм єством його таємничість, щоб через загадковість єднання поспілкуватися із Всевишнім. Докладніше...
|